Портретний нарис у публіцистичному стилі івана франка

В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку… Про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! Поет, прозаїк, драматург — уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. А він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. Майже кожен його твір ставав явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.Як поета Франка, єдиного у XIX столітті, можна порівняти з Шевченком. Хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. Можна лише говорити про рівень слави, популярності. Чим же збагатив Франко українську поезію? Він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. Серед поетичних творів Каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної України і присвячених загальнолюдським темам. Не можна залишитися байдужим до «Зів'ялого листя» — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. Громадянські почуття пробуджують вірші збірки «З вершин і низин», поеми «Мойсей» та "Іван Вишенський". А які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання! Франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. Раніше й теми такої не існувало — українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. «Борислав сміється» — твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. Новою була також тема інтелігенції, до якої Франко звернувся у повісті «Перехресні стежки». Євген Рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. Підступні дії заздрісних колег, важкі особистості обставини, — здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. Але Рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги — робить свою справу. «Перехресні стежки» стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.

Оцени ответ